Страшна гірка

Коли я був маленьким, я дуже любив грати на дитячих майданчиках. Кататися на гойдалках, каруселях, лазити по всіляких сходах.

Недалеко від нашого будинку, в сквері, був чудовий майданчик! Там були дерев'яні гойдалки: більшенька й меншенька, карусель і дерев'яні будиночки з гірками. Бабуся або мама приводили мене пограти після садка. Там завжди було багато дітей. Ми вигадували різні цікаві ігри.

Якось раз навесні, хтось із батьків помітив, що дошки, з яких були зроблені гірки, стали старими і, на думку тата, який помацав їх рукою, на гірках стало небезпечно кататися - можна в попу скалку загнати!

Батьки зібралися і вирішили влаштувати суботник: зібратися разом і полагодити майданчик. А потім якась мама сказала, що треба написати лист яким-небудь начальникам, щоб вони все полагодили. Написали листа, підписалися і почали чекати.

Восени, коли тільки-тільки почали жовтіти листки на деревах, ми грали на майданчику. Раптом приїхала здоровенна вантажівка, і з неї почали вивантажувати всякі величезні залізяки! Нам було дуже цікаво, але дорослі прогнали нас, сказали, що небезпечно.

А наступного дня, після садка, я прийшов на майданчик і дуже злякався! Там було щось величезне, квадратне, залізне, з очима і страшенною пащею! Я відмовився там грати і ми пішли додому.

Мама ввечері сказала бабусі, що на майданчику поставили фігуру Залізного дроворуба, у якого ногах і руках влаштовані гірки, щоб з них з'їжджати - моторошне видовище! Мені було страшнувато грати на оновленому майданчику. «Дроворуб» начебто стежив за мною своїми моторошними очима. І всі діти його боялися.

Моя мама сказала: «Треба було самим старі гірки полагодити, а не чекати чужої допомоги». А тато додав: «Якщо хочеш щось зробити добре - роби це сам!»